І знов помилка? Це не я!
Це моя доля так схотіла!
Це я твоя і нічия, -
Мені на вухо шепотіла.
Нащо так робиш?- я питаю.-
Тобі мене невже не жаль?
Слова до неї я звертаю,
Але не діє ця мораль.
Якщо ж позичить чиюсь долю
Ту, що не робить помилки.
Тоді в житті не буде болю,
На день, на два, чи на роки.
Життя піде по новій стежці,
Спіткнутись доля ця не дасть.
І ми підем в одній упряжці,
Не буде суму і нещасть.
Але когось ти обкрадеш,
Взамін свою комусь підсунеш?..
Якщо ж колись ти упадеш?
Свою тоді ти позовеш.
Вона почує і пробачить,
Бо все чуже, то не твоє.
Та все це видумки, одначе,
Тримай, не віддавай своє...
Якщо віддаш - не повернеш,
Така це істина життєва.
Але коли ти це збагнеш,
Не буде так, як ти хотіла...
Така це істина життєва,
Не буде так, як ти хотіла.
Довга вона, а не миттєва,
Із чорної не стане біла.
Гарно та майстерно, дорога Надійко! Творчого Вам натхнення та море приємних сюрпризів!
Гарний вірш! Ви праві все ж багато залежить від долі.
Вона почує і пробачить,
Бо все чуже, то не твоє.
Та все це видумки, одначе,
Тримай, не віддавай своє...
