Стараюсь писати
вірші,
Які наповнятимуть
душу,
Чекатиму Музу
при дні,
(прийти ж я її
не примушу)...
Вона невловима,
мов птах,
Примхлива, чванлива,
бажа́на,
Здається вже рідна
така
І в той час чужа,
і незнана.
Не можна із нею
на Ти,
Не ти, а Вона
вибирає
Той час, коли знову
прийти
Й думки твої в ряд
поскладає.
Відчинить замки тих
глибин,
Де слів перли і
діаманти,
Чи граф ти, чи
простолюди́н,
Вона, вона творить
таланти.
В усіх іпостасях
буття,
Де звуки, де мить,
рідна мова,
Приходь, коли матимеш
час,
Ми разом торкнемось
до слова.
08.08.2021 р.
До слова доторкнутись, тезко, не завжди дано:
Без Музи не прходить, не являється воно.
То ж слово не загнати в текст, як кульку в лузу.
Для цього нам приходиться шукати... Музу!