День добігає краю
Падає прірвою в ніч
Дорога в моє майбутнє
Тече по кордонах узбіч
Стелиться м'яко, полого
Робить круті віражі
Мрії не стали рідні
Спогади - майже чужі
Час, як умовна оцінка
Сенсу життя світів
Є лакмусовим папером
Власних моїх почуттів
Десять - на повну в небо
Дев’ять - тремтить крило
Вісім - є в чому потреба
Сім - щоб хоч щось було
Шість - збережу вітрила
П’ять - майже вільний птах
Чотири - вже меньше тривоги
І слів на моїх вустах
Три - не багато, не мало
Два - наче зайвий баласт
Якесь відчуття свідоме,
Що то чужерідний пласт
Один - як єдине ціле
Всього, що було не моє
Момент коли відчуваю
Насправді ким був і є …
