Куди поділося моє село?
Моя Дібрівонька рідненька,
На ниточці тримається воно
Ледь-ледь жевріючи ,як зірочка маленька.
Де гомін ,де дитячий сміх?
Де пісні радісне відлуння?
Де дзвоника шкільного перелив?
Лише трави тихеньке шелестіння.
Як сталося, що люди залишили,
Хто виїхав -назад не поверта.
Хати натруджені давно осиротіли,
В маленькій річці висохла вода.
Залишився співати соловейко,
Цвіркун вечірню пісню заведе,
Коло криниці брязкає відерко-
Ніхто із неї воду не бере.
Вмивається росою, як сльозами,
Пшеничне поле і зелений гай,
Лишилися в селі старенькі мами,
Осиротів ,колись щасливий ,край.
Його природа так розмалювала,
Що кращої картини не знайти-
Ніде на світі, ні в одній країні,
Не знайдеш, ти ,такої красоти.
Багате, лиш невтомними руками
Та щирістю багатими людьми,
Побите історичними роками-
Ті чорні плями не забудем ми.
Ногами босими я по саду пройдуся,
Вдихаючи повітря дороге,
До яблуні щокою притулюся-
Вона наповнить силами мене.
І поки моє серце в грудях б'ється,
Ріднішого не матиму кутка,
За силою душа додому рветься,
До батьківської хати, до садка...
