«Зійшов лише мох,
Ще довго чекати до млива…»
(Пауль Целан)
Ми сіяли жито на полі глиняному
Нашого болю, а зійшов мох.
Намелемо з нього зеленого борошна,
Напечемо коржів гірких як дні суховію,
Будемо ними гостити
Злого божиська Сонце.
А тобі в кучері
Я вплітаю фіалки лісів ведмежих –
Лісів варварів-зайд:
Нехай на них глипає
Синє око шамана-травня
Чекаючи на сузір’я Лева,
Щоб воно знову на Небосхил вибігло
Риком захмарним
Нову звитягу віщуючи.
А ми все під Небом ходимо-колобродимо,
Все чогось шукаємо – чи то коней сірих,
Чи то днів минулих та в криниці втоплених,
Чи то журавля, що біду пророчить,
Чи то волі потворами вкраденої,
Замість ліхтарів собі блиском мечів
Дорогу присвічуємо:
Нас праліс ховає,
А ми зі схову вертаємось
До людей, що жнуть мох замість жита,
В ярмо вовків замість волів впрягаючи,
Одягають свиту на Сонце,
А на Місяць солом’яний плащ.
Сумно і гірко у Ваших словах.
Долю свою кує сам народ.
Є поговірка - Що очі купували, то їжте щоб вам повилазило. Так і ми, що обрали, то те і маєте. Зараз квіточки, а буде
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Взагаліто цей твір по часи бронзової доби. Тоді взагалі то ніхто владу не обирав на загальних рівних виборах...
Сокол відповів на коментар Сокол, 01.06.2021 - 18:38
Дякую. Пробачте.
Очевидно я незрозумів, смута сьогодення заважала осягнути Ваши думки.
А я ж добре знаю історію бронзавого віку, Трипілля і про Віру словянського Роду.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Історія штука така - часто повторюється в несподіваних ракурсах... І часто повчальна... Тільки люди не хочуть вчитися....
Дуже класно! Колись я часом приїжджав у Франківськ на літоб'єднання, то знаю багатьох авторів. Ви стали досить яскравою зіркою у сузір'ї франківчан. Щасти!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такі слова! Приємно, що у Вас такі српогади!