Перечитую твої слова
І дивлюся, як Сонце сідає.
Чую, як шепоче трава:
"Вона тебе справді кохає!"
І, можливо, відстань іще
Розділяє нас із тобою,
Але з серця зникає той щем,
Що розгулював разом з журбою.
Ні, зустрілися ми недарма
На своїх життєвих дорогах,
І хоч інколи часу катма,
А на серці віє тривога,
Знай, що я з тобою завжди
Знай, що я з тобою навіки!
Пригорну тебе в холоди,
Поцілую ніжно повіки.
І скажу, що такої нема,
Як ти, ластівко моя кохана,
Що розтанула в серці зима,
І душевні загоїлись рани.
І промовлю знову слова,
Пронесу їх до самого краю,
Що тебе так само люблю,
Що тебе так само кохаю!
Щирі рядки. 
