Важка, незвідана дорога,
Біжу до тебе навпростець.
Торкає душу засторога,
Та я іду, бо я - борець.
Бо я борюсь за своє щастя,
Хоч сили, може, вже не ті.
А у думках: чи це удасться?
Бо так далеко уже ти.
Та я спішу на зло вітрам,
Боюся знову запізнитись.
Котивсь дорогою туман...
Отут вже треба зупиниться.
Останній промінь красить небо,
Вмить загорівся горизонт.
Вже не спішу, а йду до тебе,
Тебе побачить - аргумент.
Тьмяніє небо, крик ворони,
Я ж не боюся, треба йти.
І блідий місяць, не червоний,
Дививсь на мене в німоті...
Збудив дзвінок по телефону,
Як довго в сні до тебе йшла.
Постукав хтось у скло віконне...
Невже тебе таки знайшла?..
Душевно. 
