Світ божеволіє, напевне,
Якщо зерно людське втрача.
Не просто люди йдуть – то перли –
Від вченого – до сіяча.
Йдуть, повторитись аби знову,
Мо’, й через кілька поколінь.
Їм важко жити без любові,
Якої мало на Землі.
То в хаосі, то у болоті
Люд копирсається роки,
Свічки запалює скорботи.
Сусіди, друзі, як вовки.
Знецінені сумління, віра,
Не в моді церква, божество.
Утрачена багатству міра.
Людини попране єство.
Світ божеволіє… Жахлива
Ця істина турбує всіх,
Бо й доброта вже не важлива.
Забуло людство і про гріх.
«Спинімось, – хочеться кричати, –
Якщо ми любимо цей світ,
Нам є що, люди, утрачати,
У війнах губимо свій квіт!
Невипадковий, мо’, й COVID!?»
4.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
