Осінній парк.Алея хризантем,
Опале листя гасне під ногами,
І золоті берези під дощем
Шепочуть древні ностальгійні гами.
Вона ішла задумливо - сумна,
А день спадав на ніжні її плечі,
Стрічала осінь трепетно одна,
Їй чулись крики жалісні лелечі.
Були часи. Кохання і весна.
Любила погляд, посмішку і рухи,
Душа п'яніла чиста і ясна,
Коли тримала теплі його руки.
Впивалась поглядом у блиск його очей,
Волосся гладила, п'яніючи незримо,
І в поцілунках місячних ночей
Цвіла для нього щастям мовчазливо.
А він радів, збираючи нектар,
Життя ж солодким завжди не буває,
В оману ввів під місячний вівтар -
В черствій душі любов не проростає.
Минули дні.Весна зняла вбрання.
Він вже не той, не ті пріоритети.
Рингтон звучить і ввечері й зрання,
А в нього інші плани і сюжети.
Вона кохала постать і красу,
Його ж душа сховалась за портретом,
Безжально лабіринтами часу
Спливла любов туманним силуетом.
Осінній парк.Бурхливий листопад.
В її очах кохання мліє мука,
А в мерехтінні тліючих лампад,
Спада на землю болісна розлука.
