Ти уяви собі такий квітучий сад,
Що пахне солодко, неначе стигла полуниця,
До себе манить він усіх підряд,
Немовби у пустелі та криниця.
Заходять перехожі і на лавочці сидять,
Милуються тією неземною, пишною красою.
Та деякі із них на території смітять,
І, навіть, не збираються прибрати за собою.
Так ось, той сад і є твоя душа,
Така ж чарівна і відкрита,
Допоки в ній ніхто свій бруд не залишав,
Була вона, як небо синє, чиста.
Та двері в сад свій ти не зачиняй,
Лише відвідувачів підбирай ретельно,
І пам'ятай, на небі завжди не буває темних хмар,
І не засмучуйся даремно!
Марта Нетюхайло
Успіхів Вам та наснаги.
