Наповняйте життя змістом,
А не суєтою,
Будьте просто в гармонії
Із самим собою.
Задумайтесь, хоча б раз,
Для чого живете?
І чи колись шкодувати
Про то не будЕте,
Що в пошматованих буднях
Не було години,
Коли душа поверталась
В раба до людини.
Раба безлічі обставин,
Раба слова - ТРЕБА!
Завжди з поглядом під ноги,
Тільки не до неба.
Піднесіться над собою,
Дайте душі - КРИЛА!
І відчуєте, яка
Є внутрішня сила
В тому суєтнОму тілі,
Що бреде додому
Після праведних трудів,
Щоби зняти втому.
Наповняйте життя змістом,
Бо вічна гризота
Де взяти на кАвал хліба,
Щоб покласти в рота,
Затьмарує все прекрасне,
Що створено нам.
Й треба все ж таки відчути
Божественний храм
Дивної природи,
Зоряного неба,
Чумацького шлЯху...
А для того треба
(так, між суєтою)
Думати не тільки шлунком,
Трохи й головою.
Правдиво ви написали. В Біблії сказано: "Не хлібом єдиним повинна жити людина, а всяким словом, що виходить з уст Бога". І тоді життя наповниться змістом.