У олігарха іграшка нова -
Меню із блюд - оце така Вкраїна.
Обдер, обгриз, тече сировина,
Смакує на Канарах осетрину …
А що вона, ота німа земля,
Чи опиралась на своє наймитування,
Вже сотня не одна пішла у небеса,
І видно, що це явно не остання ...
І не боліла зовсім голова,
Що продавались з глумом святі речі,
Тут від людей мурована стіна,
Усе забрав і показав нам плечі …
Святкує зграя разом новий рік,
Діток своїх леліє закордоном,
Ховає за долоньку хтивий сміх,
Як хтось назве оцих внизу народом …
На вигляд урядовці – циркачі
Давно немов китайські мандарини,
Подачку олігарха жуючи,
Показують народу тому спини …
А що народ? Йому все справ за край,
Хоч розуміє, що давно безликий,
Йому хоч все на світі відбирай,
Бреде кудись у світ чужий великий …
і думає, що світ той прихистить,
Що десь знайде він іншу батьківщину,
А там у світі теж своє болить,
І скажуть: повертай назад в родину ...
А тут усе тепер таке чуже,
Від ріпаку жовтіє навіть небо,
І як своє тепер він відбере,
Яке йому раптово стало треба ...
А олігарх вже вкотре наплював
На те, що хтось просив його, благав,
Народ дурний ганяли пастухи,
А ті страхи ховали за гріхи …
І знов Майдан,
І щастя у очах,
І знову пропадає вічний страх,
І хижо кривиться хтось крізь очей дірки,
Коли народ сягає за зірки ...
От тільки кожен раз все та ж біда,
На спину вилізе і вже не відпуска,
Йому б самому взяти ті зірки,
Не потискаючи нещирої руки ...
Чудовий твір, в нім правда нашого українського буття. Олігархи - то ріпаки на нашій землі. А ті, хто з самого початку незалежності дав їм такі права і можливості - найбільше зло України...
нувориші 
от ми і дали ... а назад відібрати немає сил ... поки що 
дякую
