– Не випробовуй, сину, долі, –
Казала матінка мені: –
Не рвись до бажаної волі –
Служи собі, своїй рідні.
Я мамі тихо усміхнувся:
– А хіба в волі рамки є?
Здобути щастя всім я рвуся –
Завдання то святе моє,
Адже дружина, рідні діти –
То не приватний капітал –
Без них ні жити, ні радіти.
І я, й держава – сирота.
Бо всі ми є народ І сила
Його знаходиться у тім,
Коли моє бажання й сина
Служитимуть одній меті,
Коли щасливий рід і мати,
А тюрми – виключно музей –
Кожен знайде, де працювати,
Граніт науки хай гризе.
Хіба мета ця не важлива?
Заради цього варто жить!
Зібрать багате хочу жниво,
Бо доля всіх мені болить!..
Ганна Верес (Демиденко).
