І
Воюють не халупи, а палаци...
зелене оживає навесні...
надія умирає на війні,
бо є іще нувориші-паяци.
Сюжети є, а фабули нема...
те умиває... інше гріє руки...
історія не додає науки,
що доля володіє усіма.
ІІ
Але про це – уже забуті вірші...
Поезія не пахне все одно,
коли не заглядає у вікно
бодай одна єдина наймиліша.
Коли не випромінює тепло
ні усмішка її, ні серце Кая...
Минуле за водою утекло,
а за душею іншого немає.
ІІІ
Були ми мільйонери і бомжі
і досі залишаємось чужі,
у долі не отримавши обручки...
вели нас у майбутнє міражі,
а нині стоїмо на рубежі,
доведені у відчаї до ручки.
