|
Українськім добровольцям, армії УДА, присвячую.
Дрижить від
вибухів земля,
З під ніг уходить.
Колотить серце, знов,
Тривожне відчуття;
Все, що здобули ми,
На нуль, невігласи,
Помножать.
Ще гірше буде,
більше кровопролиття…
Твій мир – війна
впереміш із ганьбою.
Твоя стратегія – це
рейтинг і піар,
І мир із ворогом
ціною будь якою,
Ще років сто лежати
під Москвою,
В ярмі, занедбані,
без боротьби, без волі…
Терпіти біль
нестерпний і тягар…
Твій мир – це просто,
припинить стріляти?
Хіба таким повинен буть наказ,
Того, хто обіцяв нас захищати,
Хто нам гарантував «не буде зради»?
Натомість ми почули шквал образ,
Які вичавлював
З свого кривого роту
Твій друг, чи приятель,
Твій радник, чи то сват.
Зібрав якусь когорту із чорноти;
З користолюбців, зрадників, підлоти.
Стривай вже йде по вас
Мій атентат…
Що просиш миру?
Ховаєш зраду в плани?
За спинами, поранених бійців.
Оманливими ходиш берегами.
Про що домовився в Омані з ворогами?
Чом носиш цю гримасу на лиці?
А ми йдемо кривавими жнивами,
З червоно-чорним прапором в руці…
Здається, мирних не було світанків.
У цім краю, не було вражаю,
Бо гусені російських чорних танків,
Понівечили спадщину мою.
Згоріли селища,
Знелюдніли міста,
Донбас перетворили на руїну,
В наш дім прийшли
Загарбницькі війська,
Щоб знову зруйнувати Україну…
А зрадники шепочуть: - «їх не здолати»
«потрібно йти на зустріч ворогам»…
Брехлива влада ладна все віддати,
Таким самим паскудним москалям.
І щоби не робили, не казали,
І на які б тут поступки не йшли б,
Кремлівські аспіди свої отруйні жала,
Встромили у серця, у землю, і у хліб,
Якій чорніший став за саму темну нічку,
Що почерствішав, мов людська душа.
Ми кожний божий день запалюємо свічку,
По нашим побратимам, не втіша
Себе ані надією на краще,
Аби не було гірше аніж є,
А тільки ще нам, люди, буде важче,
Тому що ми не любимо своє…
Так чи інакше задремо сусідам,
А дехто шию сунить у ярмо,
І вірить вбивцям цим,
Кремлівським гнидам,
А дехто співпрацює, за одно
Зі всіма ними ницими щурами,
Вже і дірки прогризли на судні,
Вам не сховатися за мурами, бортами
Ну що, народ, підеш на дно, чи ні?
Тут шостий рік війна, жнива не сходять.
Не повернути втрачені життя.
А влада, знов, там щось таке наврочить,
І заохочує в Україну «сміття»;
всіляку нечисть, шушваль, вертухаїв,
зірок попсових, болгерш-попелиць,
всю прокремлівську,
журнашлистську зграю,
«гієн», «шакаликів»,
чи пітерських «вовчиць»…
Приниження і глум по всій країні,
І знову на коліна ставлять нас,
І чорний чобіт мусорський на нашій спині.
Осатанів скалічений Донбас.
І небо впало на цю грішну землю,
Червоно-чорну з попелу й крові,
Ще ми тримаємо, знесилені цю стелю,
Ще сповненні любов’ю на землі…
Та не з заліза зроблене терпіння,
Ще трішки, з серця випустимо гнів.
Коли ж на вас зійде якесь прозріння?
Вже шостий рік ховаємо синів…
Важкий, до перемоги, шлях кривавий
Ми з честю подолаємо, клянусь!
Душевні і тілесні наші рани,
Час залікує, а тепер молюсь,
З тебе моя ненько Україно,
І в Бога прощення і в тебе я прошу,
Прости пробач свого Вкраїна сина,
За те що гнів і розпач я ношу,
На ворогів ненавидних брехливих,
Не я до них у хату завітав,
Не я, вони скалічили і вбили,
Тих безневинних,
Не грабував, не нищів, не цькував…
Прошу я допомоги й порятунку,
Мій Боже зглянься, подивись на нас,
Понівечений Схід…На м’ясорубку,
Перетворили вороги Донбас…
А ми перев’язавши поспіх рани,
Шли уперед, без остраху, у бій,
Нам командири позивні обрали:
«Колій», «палій»,
«стрільний», і «звіробій»…
Ми - є братерство, нація, держава,
Ми ваше військо, захист на роки,
Честь офіцерська, і військова справа,
І Слава України на віки!...
ID:
868278
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.03.2020 22:52:44
© дата внесення змiн: 21.08.2020 11:00:17
автор: CONSTANTINOPOLIS
Вкажіть причину вашої скарги
|
