У грішен день, спокута злая, Прийде у душу мов змія.
У грішен день, спокута злая,
Прийде у душу мов змія.
Та за козацького Звичая,
Не буду плазувати я ...
Вже досить нам хрестів, Розп’ятих..
Могили знову он… гудуть!
Для чого Богу білі хати?
Які на страту, продаж йдуть...?
Щось Бог здалека, із пустелі,
вівці надумав знов мудрить.!
Та ми ж не вівці! Ми -веселі.
Нащадки Скіфів. Меч – наш путь!
Те безталання,
хрест на душу,
Вічним розп’яттям пролягло!
Краде хтось, бреше, та за гроші,
Спокутує гріхи..
Давно,
давно це, браття, почалося!
Брехня:
оті хрести, гріхи..
БО в Мами сивіє волосся…
І в зморшках, сивіють віки…
Віки у рабстві!
У могилах…
Де заховали честь свою,
Де ми зрубали вільні крила…?
Там тужить: Воля , Слава, Сила..
Її в степу я досі пю.. !
в вітрах.!
Почуйте, посмакуйте!
Та Вам нема на це часу..
Будуйте.. паркани!
.. будуйте…
Ще й хмарочоси.. Щоб красу забуть.
До Бога лізте знову!
Як здичавілії кнурі.
Та вічний шлях до Бога знали
Не ви.. святі степів вогні..
Сліпці старі.!
Як вони чисто грали.. !
немов на душу світ лили!
І волі в пісні обпилися козацькі душі.
Ой . були.. були часи!
Молитвою хрести палають…
Пече.. розпяття.
На крові…
У нас же є своє багаття..
Яке палили кобзарі!
З пісень і слова,
Душ сміливих..
Воно над степом пролягло!
І те багаття стало дивом..
Чумацьким шляхом розцвіло!
І квітом в вільну душу впало..
Для чого нам тепер хрести?
Достатньо! Брате, дай кресало!
Та Ватру Слави Засвіти!
Анфіса Букреєва-Стефко
