- А давай, - каже Цап Віслюкові, - дружити.
Разом ниву орать, сіяти, доглядать. Добре так
буде жити.
І погодивсь Віслюк. Долі, видно, це знак. Удвох
краще. Це так.
З того часу Віслюк усе "Ух!", усе "Ух!". Оре, сіє
і доглядає. А Цапок молодий при ділах день при дні.
Все гуляє.
В нього бари й кафе, ресторани щодня. Не минає.
То з козичками він на зеленім лужку в холодочку
дрімає.
А Віслюк все в плужку. Тягне, тягне за двох.
А Цапок тільки: "Ох! Добре нині. Ти картоплю поли,
та всю ріпу полий. Мені знову йти на іменини".
А з гуляння прийде, то так солодко спить. Віслюко-
ві ж - за двох. Уже й спина болить.
Одиноко стоїть у куточку, в хліві, ще Цапко-
ва новесенька сапа.
То ж, погляньмо, хто поруч? Бо чомусь так гір-
чить. То, можливо, чиясь поруч лапа?
Таких друзів і близько до себе не варто підпіскати. 
