Мене ніхто не любить, я один
Іду кудись по замкненому колу,
У пам’яті завалюється тин,
Повзе межа душевного розколу.
Мені б ще дозу, тільки передоз
Жінок, абсенту, дурі і поезій.
Між гідрами зневіри і підозр
Конаю, балансуючи на лезі.
А Вам все сміхи, Ви мене, о Ви,
Знущаючись привчили до страждання,
Я жду від Вас тайфунів, хуртовин..
Надія ще жива, але остання.
Себе я незворотньо занедбав,
З таких Олімпів гепнувся додолу,
Поносъ, оуничижéнїе…
Ганьба!
О дайте, дайте галоперидолу!
ЗбірЛука «Поносъ й оуничижéнїе»