Ногами попідкидав жовтогаряче листя,
Підняв очі на небо – благодать,
Туман низько встав і ще злиться,
Що вночі зорі не давали йому спать.
Трава мокра та не з роси,
І небо благодатне сіре, вологе,
Вранці І резинка для волосся намокла із коси,
Ніби дощ йшов всю ніч, схоже.
Та насправді, то туман нікому спати не давав,
Спустився низько над землею,
Так всю ніч низько простояв,
Вже здружився за ніч із нею.
У повітрі свіжа волога літає,
Сум із радістю ніби змішались,
Лиш один туман знає,
Коли з осінню вдвох залишались.
