випливаю з майбутнього,
стежками прикидаюсь до твого дому,
готую скло біло-босим ногам
і не чекаю прощення.
в неділю не ділять життя надвоє,
нехай з тобою залишиться спокій,
а зі мною
паства чернеток
покине цей острів.
я досі молитві шукала місце
і коли повним здавався місяць,
монети до ран прикладала.
з причалу навпроти - нудьга торішня,
а вище - пусті дзеркала.
в конверті тобі
гілка вишні
без цвіту і натяків...
бо ж в неділю нічого не ділять,
в неділю йдуть непомітно,
збирають в кишені зісохлі квіти
і тануть у надвечірку.
тільки...
весною це кляте коло,
в якому замість
гіркого "ніколи",
я випливаю з майбутнього,
стежками прикидаюсь до твого дому,
готую скло біло-босим ногам
і не чекаю прощення.
