Знову лине " Кача", син вернувсь додому,
Вся родина плаче, жити б молодому.
Зупинилось серце з ворожої кулі,
Лежить тіло мертве, притихли зозулі.
Більш роки не будуть, вони рахувати,
Буде люд " Іуду" злісно проклинати.
Плаче, плаче мати, пригортає сина,
Просить його встати, не чує дитина.
Пада на коліна, проливає сльози,
Схилилась калина, низько при дорозі.
Ой сину, мій сину, як же я без тебе,
Рано так дитино, ти пішов на небо...
"Не плачте матусю" - син їй промовляє,
"Я до вас вернуся дощиком над краєм.
Цвітом застелюся в нашому садочку,
В виноград вплетуся тихо в холодочку.
Поцілую руки, хоч на серці рани,
Не буде розлуки я прийду думками!"
Буде мама завжди сина виглядати,
Син життя віддавши, не зайде до хати.
Став героєм справжнім своїй Батьківщині,
Був завжди відважним і мав очі сині.
Лише вітер тихо, шелестить листками,
І щемливо птаха, щось щебече мамі...
Танюшко, сльози на очах читаючи. Боляче ще й від того, що гинуть найкращі , а просвіту не видно. 
