Я у думках себе питаю:
І як же так могло це статись,
Що я так жадібно чекаю
На те, щоб з кимось обійнятись?
Із ким душа в думках говорить
Про все на світі кожну днину,
Хто зрозуміє, підбадьорить,
Своїм теплом зітре сльозину.
Хто просто вірить в мою мрію,
Хто словом серденько погладить,
Від чого цілий день радію...
Хто не поранить, хто не зрадить.
Звичайно, відповідь я знаю,
А тут поставлю просто кому,
Тоді навіщо ж я питаю,
Коли і так усе відомо...
***
Цікавий твір, Валеріє! 
