Може, я й не поет – не знаю,
Але з музою все ж дружу,
П’ю душею красу розмаю,
За синами землі тужу.
Тепер думка моя крилата –
Досягає таких вершин,
Що нікому їх не здолати.
І на все в мене свій аршин.
Я умію втекти від часу,
Та боюся втекти від людей.
Маю гідності власну касу,
Не залишу боргів ніде.
Найчастіш до зірок я лину,
Й дорога мені кожна з них,
П’ю журбу з полину й калини
І воюю проти війни.
Маю я й чарівне весельце,
З ним здолаю і океан.
Б’ється в грудях велике серце,
Біблію пізнаю й Коран.
З ним долаю меридіани,
Мерзну на обох полюсах,
І лікую душевні рани.
Слово – зброя моя й краса!
Може, я й не поет, та знаю,
Чим є слово і для ідей:
Ним воюють і підкоряють,
Землю люблять, життя й людей!
19.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
Натхнення Вам і щедрої Музи! 
