***
Скільки безкінечних відмовлянь...
Скільки некінечних бутафорій...
Хтось жадає миру в ріках крові.
Хтось іще шепоче тихо: встань.
Під хрестом зібралися сичі.
Не сичать, а двигають недвижне.
Білий пес криваву рану лиже,
поки хтось минає, як ні в чім.
Й що з того, що очі не сліпі?
Що з того, що стражі язикаті?
Як нема кому і що сказати,
поки витліває світу пів.
Поки взявши скрипочку до рук
блазень усвідомленням жонглює.
Хтось говорить ще і хтось не чує,
на дрібне лушпиння ріже звук.
На дрібне відлуння чавить лють...
Бідні тіні, вже невидні тіні,
поховавши всі ножі у сіні,
ланцюги під стінами кують.
Безкінечні довгі ланцюги
некінечних згубних бутаворій...
Хтось іще жадає миру з крові...
Хтось рахує мертві береги...
20.12.19 р.
