Моє серце не камінь , чуєш,
Не розривай його сумнівами своїми,
Лиш вірою ти себе й мене врятуєш ,
А ще й ніжним дотиком й словами простими.
Мої почуття до тебе сильні ,
Вони схожі на весняний розлив,
А твої , виявилися бульбашки мильні,
Які ти щоденною зрадою кормив.
Я тебе чекала кожного дня,
А ти навіть і не думав про нас,
Виявився вовком в шкурі ягня ,
Дивлячись що в профіль що в анфас.
Час плив і все показував,
Яка душа твоя трухлява,
І тобі ж ніхто не наказував ,
А все то була , твоя брудна уява.
