І немає нічого ніжніше твоєї осені,
І немає нічого світліше твоєї весни,
Мої очі в твої не покликані і не запрошені,
Десь блукають собі, так вже сталось, посеред зими ...
У дощах розчинилась, обманулась весняними квітами,
Бути іншою вчилась, налякала своїми привітами,
І немає нічого, і ми знову під зорі не прошені,
Це безглуздо, здавалось, що й далі всі дні оголошені ...
Так потрібно у нотах, у струнах, у клавішах,
У опалому листі забутої справжньої осені,
Так потрібно у білому всю в морозі і променях,
Щоб сказати нам раптом: морози у серці подолані ...
Так потрібно тієї єдиної справжності,
Що її на початку часів хтось як дар надвеликий нам видумав,
Так потрібно для кожного світлої мужності,
Щоб її десь за очі хтось чужий незнайомий не викинув ...
* фото з фейсбук - сторінки "Ліна Костенко"
Нехай Ваше життя буде наповнене справжністю. 
дякую
