Народе мій, ти звик ходить стернею,
Хоч ноги мав наколені, в крові.
Як довго ти шукав свого Енея,
Й стежки ті були довгі і криві!
А ти ішов, знесилений і гордий,
Хоч руки в закипілих мозолях,
Лунали із душі пісні-акорди,
Й раділи тобі небо і земля.
Чи маєш на сьогодні ти кумира,
З яким крізь пекло ладен теж пройти.
Згадай, як трон твої сини громили,
Як ти неволі розривав дроти.
Тоді козацька кров кипіла в жилах,
І корчилась від лжі твоя душа.
Молитву слали небу старожили,
А ти давав неволі відкоша.
Народе мій, що ж роблять із тобою
І вороги, і внутрішня шпана!
Чи ти уже забутий навіть Богом,
Що гне тебе вже 6-ий рік війна.
І судять лиш тебе суди неладні,
Де винним тебе роблять без вини,
Може тому, щоб іншим неповадно,
А мо’, й за те, що ворога спинив.
Народе, ти у пазурах недолі
Чужі гріхи на себе брав не раз.
Чому ж не розминувся ти з бідою,
Адже застерігав тебе Тарас:
«Не смій вручати булаву чужому –
За тебе в нього серце не болить –
Та й лиха фунт, не знає він, по чому.
Для нього люди – без ярма воли,
Що мусять лиш на когось працювати,
Хоча ти звик трудитися, як віл,
І будеш від дітей сльозу ховати,
Поки настане час рабом сивіть».
Народе мій, чи не згубив ти віри,
Що здатна повести тебе на бій,
Чи будеш і надалі смирним, сірим,
Що ради не даси навіть собі?
Ми живемо одним життям з тобою:
Дніпро вже сивий, я вже на порі –
Не дай же повінчатися з журбою!
За себе не боротися – то гріх!
28.12.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
Дай Боже єднання Україні! Порозуміння,миру і добра!На жаль доля в країни важка...Та в боротьбі знайдемо вихід,за волю,щастя на рідній землі! 
