Міхнюк же знав, яка ціна життя,
Адже стрічавсь у горах вже зі смертю,
Та не судилось у Афгані вмерти,
Бо воював солдат цей до пуття.
Він був із тих, кого назвуть «свій», «друг»,
Надійний, совісний і надто справедливий.
І небо, й друзі згадують журливо,
Й роки про нього пам’ять не зітруть.
Чому ж земля, якій він сином був,
Дозволила життя в нього забрати?
(Він вискочив за власним автоматом,
Коли прицільну ворог вів стрільбу.
Над його тілом довго дим стояв,
А з ран героя тепла кров стікала…)
Він смерть перемагав навіть у скалах…
Чому ж так сталось, земле? Ти ж своя!
Афган пройшовши й вогняний Майдан,
Він вистояв. Чи так хотіла доля?
Живим не повернувся він додому.
Весь полк «Айдар» за ним тоді ридав.
Той рік важкий був надто для усіх:
Майдан, війна і… тисячі убитих.
Кремлівський цар і вірна його свита
Ніколи не спокутують свій гріх.
30.10.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, дуже шкода вашого земляка. Справжнiм патрiотом вiн був i героiчною людиною.
Тiльки от з його датою смертi - щось ви тут трохи переплутали. Не у жовтнi вiн загинув, а на два мiсяцi ранiше - у серпнi - 20.08.2014. Ось, дивiться: https://memorybook.org.ua/16/mihnyuk.htm
Дiйсно, дуже шкода вашого земляка. Справжнiм патрiотом вiн був i героiчною людиною.
Царство йому Небесне.
