І
Начало є, то і фінал буває,
хоч іноді й повторюється знов
очарування, що не проминає,
і є лише надія на любов.
І не одне її іще шукає,
і не жаліє ніг і підошов,
аби за нею – парією раю,
як і Адам за Євою ішов.
Але нема: едему у пустелі,
оази щастя, літепла купелі,
води живої у сухій ріці.
Так і йдемо за нею однією
та за обітованою землею,
аби не оминути манівці.
ІІ
Вона усяка, ліва і ніяка –
і течія у вирі на ріці,
і яблуко спокуси у руці.
Посіяну зорею зодіаку,
очікуємо зернятами маку,
але їмо зело і корінці.
Навіяна як сон, вона щезає,
обманута, на віру уповає,
заручена – єднає береги,
найкраща залишається у серці,
нічийна добувається у герці,
одна-єдина додає снаги.
Омріяна, коли її немає,
жадана, поки сили вистачає,
найгарячіша – як яріє кров,
доведена у відчаї до краю
тієї муки, що переживає,
і потрясає душу до основ.
Але буває, що і ця не перша,
і до вельону русу косу чеше,
та вірує до самого кінця –
а може ще розвіються печалі
і на останній лінії спіралі
навіки об’єднаються серця.
ІІІ
😍 тоді являється любов’ю,
коли у ній осяяні обоє
і їх оберігає ...таїна.
Коли душа на березі одна,
її луною чути за рікою,..
...........................................
О, як чарує осінню весна!
ID:
850539
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 06.10.2019 08:13:11
© дата внесення змiн: 06.10.2019 08:13:52
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
