Осінній день із літнім перетнулись –
Невидима це у природі мить,
Та душу мою диво сколихнуло –
То літа бабиного півпрозора нить.
Вона, як я, і сонця напилася,
Й тепла ущерть, що навкруги було,
Лиш мрія моя давня не збулася
І у думках постійний бурелом.
Думки ці є і карою, й багнетом.
Я ними дихаю, воюю і живу:
Може, й не стану я в житті поетом,
Але для слів шукаю все ж канву.
Наллю тепла я щедро в серце кожне,
Нехай у нім утопиться воно,
Й не матиме людська душа таможні,
А вп’ється чарами, немов хмільним вином.
Краса й любов! Щось є цього цінніше
Для того, щоб життя людське цвіло?
Знайди в собі ту заповітну нішу,
Де б почуття любові проросло!
9.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).