Ти заходиш в кімнату, мов тінь,
Запорошений зоряним пилом,
Ми, розмовляємо про майбутнє.
Я кажу, що втомилася від сновидінь,
А ти, від роботи невдячної трутня.
Пил тихенько злітає додолу,
Крізь глухий шелест я чую вчорашню музику,
Я втомилася грати знедолену,
В тебе скарга наразі відсутня.
Розмовляю з тобою сьогодні в ніч,
Вкотре сваримося коло дванадцятої,
Догорає остання з вмираючих свіч,
Я продовжую далі свій жадібний спіч.
Ти вглядаєшся в небо, цієї миті воно каламутне,
Ти пройшовся сьогодні між зір, як щодень,
Подивився чи кожна прокинулась вчасно,
А мій вибух, мій шквал одкровень,
Омиває твій розумі, як завжди – контрастом.
Ти, степенеш руками, скинеш залишок пилу,
Мовчки сядеш за стіл і закриєш очі,
Я кричатиму, що даремно любила,
Що казала одразу слова пророчі,
А ти, скажеш тихенько :
«Ти сама ту любов в собі вбила,
Що від мене ти хочеш щоночі?»
ID:
847928
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.09.2019 01:26:41
© дата внесення змiн: 12.09.2019 01:26:41
автор: Марта Миколаївна
Вкажіть причину вашої скарги
|
