Що на вулицях видимо,
Згодом не буде пробачено.
Сніг ляга оберемками,
Пластами,
Ковдрами.
Землю гріє проникливо,
А вона пашіє,
Вона борсається
В тому теплі,
Породженому з холоду.
Що тобі до цього?
Ти питаєш щоразу.
Я не можу й подумати,
Не те, щоб відповісти.
Ніби лезом стесано
Всі вершки гортанної пам'яті,
Решта - глибше
Тіка
Не для того, щоб згодом
Дістати.
Помовчімо тепер.
Вечір сповнений пахощів,
Він бринить насолодою,
Літнім серпанком.
Я пробачу всі попередні
Тривоги,
Якщо знову відчую
Цю мить, якій не треба буде
Обіймів,
Щоб глянути назад.
