Напевно немає в мене того кохання,
Що тепле як літо, солодке мов мед,
Що може долонями своїми зігріти,
Що могло би і в серці лід розтопити,
А може й шукає мене, і я його теж.
Блукає по світу і стукає в двері,
Та там де мої оминає не раз.
І не знає воно, що йому не відчинять,
І знає напевно, що його там не приймуть,
Але вірить у те, що прийде ще то час.
І я теж ще блукаю в крилатій надії.
Вірю знайдеться, що заблукало «моє».
Я не буду вже більше його відпускати,
Тільки міцніше в своїх обіймах тримати,
Я прийму і відкрию йому серце своє.
дякую, всього найкращого, вам Надійко)))
Наталю, знайдеться!
