Розірвав би повітря
Найсолодшою втіхою!..
Нахромилась на вістря
Знову доленьки лихої,
Знову вв'язла в багнюці
Ароматно та солодко,
Бо багнюка - кохання,
Та і ти - Моє Золотко.
Розірвав би і пути,
Чи й скував би, як пташечку,
Бо ж свобода - примара
Для душі-бідолашечки,
Що не хоче так волі,
А звичайного дива -
Щоб навіки невільна
Та безмежно щаслива.
Розрідив би повітря
Ейфорією й казкою,
Чи нестерпним чеканням,
Божевільною ласкою,
Та тоді, коли хочеш,
Бо як ні - не завершиться.
До пітьми у підвалинах
Рідко сонечко вернеться.
Розірвав би повітря
Найсолодшою втіхою.
Нахромилась на вістря
Знову доленьки лихої,
Чи зірвала в саду
Найсолодше, з спокусою?
Що готує нам світ?
Нервуватись вимушує...
