***
Ти забуваєш справжні імена,
ведешся знов на колір і відлуння,
яке з пітьми видзьобує весна,
щоб не фальшиво рвало семиструння.
Котре ти чуєш, бачиш фарс і фальш,
та знов мовчиш, хоч проклинаєш тишу,
бо зупиняє дійсніть волі марш,
виняньчуючи сутність псевдоглибшу.
І що з того, що рветься білий птах
летіти в небо проз колючу сітку.
Анонс проклять у світу на устах -
ні співчуття, ані жалю, ні ліку.
Бо ти сама змирилась на межі,
де пам'ять ще не тне заупокійне,
на чорних месах підступу й олжі
в собі гамуєш незгамовні війни.
І забуваєш справжні імена,
себе втрачаєш, зіншеність толочиш.
Тебе з пітьми видзьобує весна,
а ти впираєшся і з нею йти не хочеш.
19.03.19 р.
