Ця наша історія не дописана,
Не видумана, не склеєна, нічия.
І наша осінь віршами не списана,
І не твоя вона, і не моя.
Десь там залишився тільки вітер,
Вештається між дерев немов чужинець,
Що нарвав у руки непотрібні квіти,
Такий собі енергійний невмілець …
Десь там залишився кусочок сонця,
Теплого наче долоні кохання,
І морозиво в невеличких порціях,
І кава … з запахом осені … рання … рання.
А може й не треба нічого дописувати,
Слова ж це тільки знаки у білому просторі,
Потім комусь захочеться знищувати
І заховатись на маленькому острові …
А так … завжди залишається вітер,
Що ніколи й нікому нічого не видасть,
По землі розкидані не потрібні квіти
Які хтось комусь вже ніколи не віддасть …
