Давно вже осінь перетнула межу,
Морози перші інієм взялись.
Хоча мені прожити ще належить,
Прагну лише, щоб час не зупинивсь.
Вітер торкає мого серця струни,
Срібляться скроні де осів мороз.
Здається, не давно були ще юні,
Та час готує при житті наркоз.
А потім сон - довічний і глибокий
І зоряне сузіря вдалині.
Лиш там наступить наш душевний спокій,
Та ми вже не прокинемось у сні.
І знову повернемося на землю,
Перлиною вечірньої роси.
Малесенькою хвилею спокою,
Повернемось щоб жити, для краси…
