Дивак. Щоб віднайти себе у ній,
Зміг повернутися у час не свій.
Як повернувся, чи біда? Відчув,
Що в зовсім іншій вже себе здобув.
Дивак. Оцього першого друзяка,
Тож написав аж тисячу казок.
Оце вже мрій дівочих тепла дяка,
Зробив із неї найвідомішу з зірок.
Дивак. Шукав ночами
На небі ту, що безіменна й без турбот.
Собі літала десь космічними шляхами.
І їй віддав її. Чи чари? Чи одна з пишнот?
І ти на це дивилась збоку, з’явилась посмішка скупа,
Часу не вистачить потоку, але ж і час – це не ріка …
Ти в незвичайність утопила бажання вгодити чужим,
Із мрій зробила сірі крила, дивуєш вибором своїм …
Теж захопилася казками, зробила з мрій буденний світ,
Цілуєш тільки до нестями, просте авто як зореліт …
але ж це добре ... гірше, якщо все ясно)
дякую
