Тут, де вулиць твоїх, хоч весна, тиха осінь,
Тут ще чується сміх, хтось про зустріч попросить,
Де таких заблукалих, таких чарівних вже нема,
Де такою незвично чуттєвою була звичайна зима …
Розкидала ти квітів своїх, своїх дотиків білий білісінький сніг,
Наплела сотні щирих пісень і віршів, я б так сам і не зміг,
Закрутила усе у думках, збудувала палаци із мрій,
Стільки всього складного й незвичного в жінці одній …
Жінка в настрої осені, осінь в настрої жінки,
У очах блисне сонце, хоч надворі сутінки,
Захмелілий годинник показав щось завзято,
Де ж тепер ті хвилини відібрати чи взяти …
Жінка з запахом квітів, жінка з дотиком вітру,
Може з дотиком клавіш, може з дотиком струн,
Тебе з свої уяви не віддам і не витру,
Хай хоч хтось мені скаже, що я трішки брехун …
Жінка з запахом квітів, жінка з дотиком вітру,
Може з дотиком клавіш, може з дотиком струн,
Все у ній невідомо, все серпанком покрито
Викликаючи щемно чи то радість, чи сум.....
дуже поетично, дуже стильно...Ви - молодець!