Моя душа,здається пташка
Коли її не зломують крило.
Для неї вирій,то лиш казка
І дістаєш зерно із плов.
Моя душа,здаєься арфа
Коли жахи не рвуть струни.
Звучить псалмами дзвінко,
А ворог вже біжить кудись.
Моя душа,здається квітка
Коли мороз не зковує весну.
Цвіте вбирає сонця барви,
А плоть лишень,одіжа для душі.
Моя душа,здається джерело водиці
Коли незакида камінням і його.
Напоїть і наповнить сили
Та я лиш крапля із буття всього.
Моя душа,здається жар від сонця
Коли немає із -за хмар"я гроз
Зігріє,обласкає ночі грішне
Кротам сліпцям не зрозуміти і тепла.
Моя душа,здається,то дзвіниця
Коли не грішник,а святий на ній.
Лунає дзвін,вростає в війни
Та не почує лиш глухий.
Моя душа,то мамина колиба
І батькова стежина край села
І пам"ять,гарбузові лиця
І попіл незітлівшого звена.
Моя душа,напевно,ні,я знаю,БОгослушна
Хоч і вітри ламають всі гілки.
Життя і пекло ,і квітуча вишня
Вся м"якоть солод,а кістки то плід.
Р.S.
Мені і не здається,я сама собою
Душа в мені і не одна,а дві
Комусь і не під розум осягнути
Ну й що дива,я не усі,а ви не я!!!
Як я вам розумію, Ніно! 
