Зустрілися дві одинокості –
Старої людини і молодої,
Прийшли один до одного в гості,
І цим одинокість кожний подвоїв.
Дивним був збіг їх життєвих оцінок,
Бо Старий не вірив що він молодий,
А Молодий давно став сталий цинік,
Та розумінь разом писали сувій.
Старий впізнав одинокість колеги –
Сам був таким в юрмі, навіть і в сім’ї,
Не рятують коли і обереги
Творіння. Сублімація – шлях пітьми.
Молодий – Старий його віддзеркалля,
Немов стерта прірва між ними в роках –
Сутті висять на однакових палях
І однаковий біль гнітить у думках.
Довго вони говорили про себе,
Рівнозначне було їх спілкування,
Тільки їх зустрічі суть знало Небо –
Розмови обом і є лікування.
Десь палають для обох Сонця Щастя:
Старому – ближче вже у Потойбіччя,
Молодому – тут грітися ще вдасться…
Хоч тут вони схожі мають обличчя.
11.03.2019 К.
