Люби мене, і будь собою.
Моєю казкою святою.
Надією в темну хвилину.
Людиною, до якої я лину.
Кохай, неначе вже в останнє!
Топи мене в гарячих поцілунках.
Забудемо про горе наше раннє
І усі шрами, що лишилися в малюнках.
Очей зелених вічну юність
Я не забуду аж до скону.
І помаранчеву ту дурість,
Що лила з очей моїх сльозину солону.
Зведе нас доля, ще не раз,
Під дощем, і ясним сонцем,
І зорею, що ураз
Стане моїм охоронцем.
От тоді, я залишу
Сліди свої по твоїм тілі.
От тоді, я напишу,
Як мені у цьому ділі.
