Хто придумав червоне вино, знався, мабуть, чудово в любові
Хто придумав червоне вино, знався, мабуть, чудово в любові,
Не тому, що червоне воно, а тому, що поезія в слові,
А тому що бокали в руках, мерехтіння легке світла свічки,
І зближає, чарує воно, і стають двоє наче одно,
Обійнялись неначе смерічки.
Серед всіх благородних напоїв лиш йому поклоняються двоє,
В ньому ніжність, тепло, поцілунок,
Плескіт хвиль, пасма гір візерунок.
Ти уважно вдивись в цей бокал, як багато у ньому дзеркал …
Хто придумав червоне вино, все ж не був він щасливий в любові,
Втратив мабуть її і зробив з тої втрати вино,
Щоб напитись до смерті такої.
Пив вино і любов ту забув, захопили щоденні турботи,
Раз до неї у гості прийшов, так занесли круті повороти.
Два бокали і двоє очей, дві краплини мов очі троянди
Не ховали своїх вже ночей, заспівали свої серенади.