Коментар до твору http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819932
а я піду, ковтаючи образи
від прикрих слів та непорозумінь,
що заховались у пекучі зрази...
ти вкинеш дрова в тліючий камін,
наллєш вина, візьмеш шматочок сиру,
загорнеш ноги у вовняний плед,
стече сльоза - прозора крапля мира,
солона крапля у пахучий мед.
а я піду... зсутулюсь, здійму комір,
сховаю руки у хаОс кишень,
а ти... сама, в знемозі чи у втомі,
чи у облудності по вінця повних жмень
а ти сама... відкриті навстіж двері
і світ уже хапає обіруч...
життя - одне, в його прямім етері...
я у долоні міцно стисну ключ
Щоб Ви в черговий раз не звинувачували мене в перебільшенні, напишу дещо стриманіше: чудові рядки! Особливо мені сподобались останні строфи у цьому вірші та у вірші, на який Ви "відповідали" - обидва автори у тих останніх рядках вміло помістили усю магію своїх почуттів і інтригу тому чекаю на продовження - воно було б логічним, як на мене...
Дякую Вам, Вікторе! Продовження, зазвичай, життя підказує, а в нього - своя логіка. Та й останнє, так би мовити, слово було за мною, відтак - не там Ви про продовження запитуєте. Хіба не логічно?
Особливо мені сподобались останні строфи у цьому вірші та у вірші, на який Ви "відповідали" - обидва автори у тих останніх рядках вміло помістили усю магію своїх почуттів і інтригу 
тому чекаю на продовження - воно було б логічним, як на мене... 
