Я в душі з усім уже змирилась,
Відпустила всі свої жалі.
Усміхатись я не розучилась,
Не палю мости і кораблі.
Як усі, я зустрічаю свято,
Поринаю в клопоти земні.
Чепурю і прибираю хату,
Наче щось підказує мені -
Будуть гості!.. я й і не чекала,
Знов тебе зустріти в цій порі.
...А зима з тобою танцювала
І крутила танго угорі!
..Сніг летів красиво і лапато,
Наче уповільнене кіно.
А мені чомусь хотілось плакать,
Так, як вже не плакалось давно.
Наді мною розверзлося небо,
Твої очі - сяйво голубе!..
Відчуваю, що мені не треба,
Ні таких сюрпризів, ні тебе...
Вибачай! не можу я прийняти,
Подарунок долі і небес.
Літо відійшло, а зимувати
Буду я сама і... без чудес.
Не буває рано, не буває пізно, а буває - вже не треба!.. 
Щиро вдячна вам за такі влучні коментарі! 
Думаю... Всьому на світі є кінець...і почуттям теж, якщо їх не цінувати і не берегти.. 
Дякую Вам! 
