І
В печінку в’їлася Росія,
її анексії, війна...
Де найкривавіша подія,
у ній замішана вона.
Нічого вдіяти не можу.
Палає серце і пече
за убієнну душу кожну
її безжалісним мечем.
За геноцид, голодомори,
за наші Таврію й Донбас,
за ріки крові, море горя –
як ми ненавидимо вас.
Ви розбишаки й боягузи,
раби царя у негліже,
умієте набити пузо
і заглядати на чуже.
Одна у пекло вам дорога.
не допущу і до порога
усіх, кого я не люблю:
кати, убивці, звірі, таті,
всіма народами прокляті,
не варті слова і жалю.
ІІ
Закипає і яріє гнів
на союзну ненажерність ситих.
Хай горить свіча за ворогів
і палає за живцем убитих.
Три мільйони чи до десяти –
хай учений жертви порахує.
А душа і так однині чує,
як нам жити і куди іти.
Вибору у нації немає.
Хто не проти, голосує – за
волю і свободу мого краю.
Ще бринить непрохана сльоза,
та ударить очисна гроза
і альтернативи їй немає.
