Хоч комусь мої листи до нудоти здаються ванільними та безглуздими, я все ж таки продовжую писати тобі.
Кому тобі?
Тому, хто зараз "зависає" у світі інтернету, листаючи новини в якійсь соціальній мережі. тому, хто на ніч п'є не теплий чай, а кефір з чорним хлібом, хто задивляється на гарні й ідеальні сідниці інстаграм-дівчат, але мріє про поряд затишну сідничку, яка буде притулятись до нього вночі, тому, хто сміється з фільмів жахів і мріє хоч колись обійняти когось міцно-міцно під час перегляду " Аннабель", тому, хто сміється з дурнуватих жартів, хто слухає музику під настрій, хто не соромиться бути дурником перед іншими, хто на ніч обіймає подушку, знаючи, що хтось там далеко, в іншій країні, в іншому місті, або навіть в сусідньому районі думає про його доторки.
Тому, хто любить подорожі й дорогу, хто закриває очі , коли дощ попадає на лице, хто не боїться мовчання й з розумінням ставиться до тиші..Тому, хто зранку дивиться на пусту половинку ліжка, очікуючи побачити когось...коханого.
Пишу не просто для піару, або нема чим зайнятись бідній студентці. (пари б вчила!))
Пишу в такому ж стилі. як і в свої 14 років ( нууу трішечки вже краще:)) листи комусь невідомо кому. але кого всім серцем відчуваю...ця необхідність з'явилась в мене тоді, коли мені було дуже погано, а не було кому виговоритись;ввечері взяла папір, поглянула на зорі, записала трішки своїх думок олівцем і побачила, що до когось звертаюсь...
Моя віра в це відчуття давно мала б потріскатись на шматочки, але...це єдине, що змушує мене жити й писати, єдине, що не зіпсоване людьми, єдине, що не розбите (як, наприклад, рожеві мої окуляри)
Я знаю, що ти, можливо, мав багато дівчат, або ж мав одну, яка зробила тобі боляче-боляче. Можливо ти заливаєш свою самотність десь у барі серед "кращих" друзів, аби не відчувати себе пригніченим й покинутим. Або ж навпаки сидиш вдома й допалюєш другу пачку цигарок. Знаєш, що шкідливо для здоров'я, але що робити, коли болить далеко в душі.
Десь там ти чекаєш на того, хто врятує тебе з цього болота гнилих людських масок. віриш в щось святе й невинне, тихе, гарне, неземне...віриш в те почуття, як і власне я.
Сподіваюсь Всесвіт зіткне нас десь в забитому людьми тролейбусі, або ти зловиш мій погляд на пустій затишній вуличці й ніколи -ніколи не відпустиш. Як власне і я тебе.
З любов'ю,
Твоя ...
ID:
811078
ТИП: Проза СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Поема ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 23.10.2018 21:30:50
© дата внесення змiн: 13.12.2020 12:38:17
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|