Як гірко ми іноді ранимо близьких
У самі вразливі, відкриті місця.
В нестямі не чуємо слів своїх низьких
Й калічимо рідні, кохані серця…
Втрачаємо розум і б’ємо навідліг:
Шматуємо ніжні, святі почуття.
А згодом, з журбою шукаємо відлік
Коли так змінилося наше буття…
Минають із часом взаємні образи.
Лиш в пам’яті тліють пекучі слова.
Ми рідних прощаємо завжди й одразу,
Та біль відвернути вже шансів нема…
Не міряйте злістю на міцність стосунки –
Розбитий на друзки не скласти кришталь.
Даремні і сльози тоді, і дарунки,
У зранених душах лиш сум і печаль…
Кіндрат & Kорінь. 27.09.2018.
