Я люблю твою сіру рутину,
Твої сірі шосе і калюжі,
Твоїх вулиць оцю павутину,
Мабуть, я закохалася, друже.
Рідний дім вже маячить за рогом,
Де навчилася вперше ходити,
Тут уперше віддалась тривогам
І тут мати навчала як жити.
Заховалась моя рідна школа
В лабіринті однакових вулиць
Вчителі, нові учні довкола,
Буду швидко їм, наче прибулець.
Стара церква десь тут в центрі міста...
Ти... ці усмішки... погляд...Карпати
Час поволі тягнувся мов тісто,
Тут навчилася вперше кохати.
Вишні...соняхи... соя...розмови...
Мрії...стежка... село...гарне поле,
А для мене тут все кольорове,
Не закінчиться казка ніколи.
Потім стежка в великому лісі...
Міст... ангар... і мчить потяг над нами,
У рожевій від щастя завісі
Все описане знову думками.
Стільки спогадів, рідних моментів,
Стільки щастя, тривог, нових звершень,
Радість, смуток, букет сентиментів,
Все в житті колись було уперше.
Я люблю твою ніжну буденність,
Тихий шелест осіннього листя
Тут, напевно, живе нескінченність
Я закохуюсь знов в рідне місто.
Процвітання цьому чудовому куточку України! 
