Ніч душу рве чи то так гоїть рани,
Я спогадом горнуся до плеча,
Мені здалося, що була кохана...
Ці спогади наче полин гірчать.
Вертаюся на пройдені дороги,
Питаю в долі про щасливі дні,
Не слухала людські перестороги
Палало серце в тім святім вогні.
Судили люди, але Бог все бачив,
А світ на це кохання лиш дививсь,
Минає все, і я змогла пробачить,
Ти теж за мене Богу, десь моливсь...
Роки приносять, кажуть, біль і втому,
Так часто смутком грається душа,
Навколо ніч і тихо-тихо в домі...
Дві долі все шукають спільний шлях...
Галина Грицина.